«Ми хочемо персоніфікувати благодійність, щоб вона мала обличчя»
Героїня другого випуску другого сезону «Подкасту Великих Історій» від Zagoriy Foundation — Марічка Паплаускайте, головна редакторка Reporters, співзасновниця The Ukrainians.
Про роботу медіа, мистецтво репортажу, видавництво книги та про культуру благодійності — дізнавалася ведуча подкасту, директорка Zagoriy Foundation, Євгенія Мазуренко.
Як з’явилася ідея створити The Ukrainians?
Ідея з’явилася у 2014 році після Революції Гідності. Троє співзасновників — львів’яни Тарас Прокопишин, Інна Березіцька та Володимир Бєглов. На той час це студенти, які скинулися своїми стипендіями, щоб зробити це. Їм хотілося створити якийсь медійний проєкт, який би розповідав про успішних українців, який би надихав і показував персональні приклади, що можна рухатися вперед і робити хороші справи. У кожного була робота, але у вільний час вони записували ці великі історії — лонгрід-інтерв’ю. Важливою складовою була візуалізація — красиві фотографії, щоб було не лише цікаво читати, але й дивитися. Потім ці інтерв’ю вийшли комплексно у двох книжках від Видавництва Старого Лева. За ці роки продалося 17 тис. примірників. Через рік роботи мої колеги-співзасновники відчули, що це має сенс, є фідбек. Тобто робота, яку вони робили просто з ентузіазмом, потрібна аудиторії. Засновники почали думати про розширення, на «Спільнокошті» зібрали гроші на перезапуск проєкту. Тарас саме шукав людину, яка б могла курувати напрям репортажів — власне, чим я і займалася ще до того. Ми зійшлися, зрозуміли, що нам треба працювати разом, і почали розповідати історії людей — драматичні, сюжетні.
Чим відрізняється літературний репортаж від сторітелінгу?
Репортаж — це один з напрямків сторітелінгу. Тобто сторітелінг може бути і лонгрід-інтерв’ю. Але літературний репортаж — жанр, який працює на межі літератури й журналістики. Ми пишемо лише те, що бачимо й чуємо, спираючись на факти, але пишемо це, як літературу.
Про що сьогодні історії The Ukrainians?
Ми продовжуємо говорити про успішних українців, про цікаві й позитивні історії — з одного боку, а з іншого — у нас є історії драматичні й непрості, на соціальну тематику.
Наша головна мета — спонукати суспільство через медіа до важливих змін. У нас є певні проблеми, але ми хочемо, щоб суспільство ставало кращим — і власне, через тексти намагаємося надихати ці зміни робити.
Як ти не вигораєш і відновлюєш свої сили, пишучи складні історії людей? Або як не пропускаєш їх крізь себе?
Завжди пропускаю, інакше бути не може. Репортаж — це жанр, який вимагає співпереживання. Ми навіть вивели таке «правило трьох С» — слухати, спостерігати та співпереживати. Момент щирого зацікавлення та співпереживання вкрай важливий. Репортаж захоплює читача тоді, коли герой відкритий і відвертий. Мені дуже цікаво і цінно вислухати людей. Коли я пишу, стає легше, а що найприємніше — легше стає людям, про яких я пишу.
Оце світло, яке знаходить кожен з цих героїв, і яким він ділиться з нашими читачами та аудиторією — дуже цінно.
Як фінансується The Ukrainians?
У нас є кілька джерел фінансування. Одне з них — грантові проєкти. Також є The Ukrainians сторітелінг-студія — грубо кажучи, комерційний відділ, де ми пропонуємо партнерам свою найбільшу компетенцію — це вміння розповідати історії. І на замовлення організацій, бізнесів ми створюємо великі спецпроєкти — на певну соціальну тематику для наших сайтів, або контент для партнера.
Ми вважаємо, що правильно розповідати про те, що зробила організація, через історії, персоналії та людей, які працюють у команді. У нас є частина проєктів, які суто комерційні, і які, так би мовити, волонтерські з нашого боку. Якщо нам імпонує тема й подобається ідея — ми хочемо, щоб цей спецпроєкт був.
Твоя книжка про людей і про Бога. Поділися з нами про це.
Усі історії, які я описувала — це життя. Світ людей, які вірять у Бога, він інакший, ніж світ людей, які не вірять. Я хотіла зрозуміти момент сучасної людини і віри в Бога. У мене є героїня, яка вирішила стати монахинею ще підлітком. Також є герой, який відбував довічне покарання за кілька вбивств — хотілося дізнатись про його стосунки з Богом, як він сприймає свій гріх зараз. Ще одним героєм є релігієзнавець Ігор Козловський, який два роки перебував у полоні так званої ДНР. Було цікаво говорити про те, у що він вірив там. Усіх моїх персонажів об’єднувало те, що вони вірять у невипадковості. Під час розповіді майже в усіх звучало: «Так мало статися».
Працюючи над книжкою, я шукала відповіді для себе, приміряла відповіді героїв, чи мені з ними комфортно.
Що таке культура благодійності для тебе?
Благодійність — це великий тренд на те, щоб робити добрі справи в різних сферах, які б сприяли тому, щоб суспільство ставало кращим.
Як ви порадите комунікувати громадським організаціям?
Ми наголошуємо, що розповідати про себе і свою діяльність важливо через історії, персоналії та успішні сюжети.
Слід шукати серед людей, на яких поширюється ваша діяльність, тих персонажів, які можуть своїм прикладом розповісти про вплив та важливість діяльності.
У нашому суспільстві розуміння «пропіаритись» дуже негативно сприймається. Як люди знатимуть, що ці класні проєкти зроблені тобою, якщо ти про це не говориш? Ми намагаємося стерти стереотипи, що добро має бути тихим. Добро має звучати голосно. Так ми показуємо приклад, задаємо тренди.
Ми підтримуємо цю думку. У нас були ідеї благодійних проєктів. І один з них ми вже починаємо реалізовувати спільно з Zagoriy Foundation — це серія розмов з лідерами благодійної сфери. Ми хочемо персоніфікувати благодійність, щоб вона мала обличчя. Хочемо говорити не лише про діяльність фондів, але й про культуру, яку вони поширюють. Зокрема, про благодійність в освітній сфері. Маю особистий досвід, бо я закінчувала Український католицький університет, і за моє навчання платив благодійник. Тому я на собі відчуваю відповідальність перед людиною, яка повірила в мене. Є розуміння, що я маю цю довіру виправдати й досягнути результату. Також це дає бажання ділитися далі — в мене вклали, тепер я маю якось віддячити тоді, коли зможу собі це дозволити. Це породжує ланцюгову реакцію — коли ми передаємо далі те, що отримали самі. В Україні така практика мало де зустрічається, тому ми хочемо розповідати й надихати цим інших.
Подкаст можна прослухати на платформах: