Наталія Ємченко: “В секторі приватної благодійності існує великий виклик, адже ми не створюємо магію, коли ти можеш одним дотиком пальця зробити добру справу”.
На Подкаст Великих Історій завітала директорка зі зв’язків з громадськістю та комунікацій SCM Наталія Ємченко.
Про особливості роботи Фонду Ріната Ахметова, тренди благодійності та засади гуманізму слухайте у розмові директорки Zagoriy Foundation Євгенії Мазуренко та гості випуску Наталії Ємченко.
Євгенія Мазуренко: ви сучасна інфлюенсерка, членкиня наглядової ради Фонду Ріната Ахметова, а також головний комунікаційник SCM. То ж хто така Наталія Ємченко в першу чергу?
Наталія Ємченко: Дійсно, ролей у мене багато і це мій свідомий вибір. Я перш за все комунікаційниця, в новому ширшому сенсі слова. Професія наразі переживає значну трансформацію. Виникла майже ідеальна горизонталь, де кожен може щось сказати — і його почують. Для цього вже не потрібно отримувати якусь спеціальну перепустку в окрему спільноту.
З іншого боку, практично всі попередні комунікаційні інструменти для тих, хто перебуває в професії, сьогодні або не релевантні зовсім, або працюють, але не так, як раніше. Тому мені разом з усією великою командою бізнесу SCM і благодійної сфери Ріната Ахметова доводиться заново винаходити комунікацію для нас.
Є.М.: Zagoriy Foundation проводить дослідження “Благодійність очима українців”, за яким Фонд Ріната Ахметова — найбільш впізнаваний в Україні. Розкажіть про його діяльність більше.
Н.Є.: Фонд є однією з найбільших приватних благодійних меценатських ініціатив. Варто зауважити, що в Україні дуже активний та ресурсний сектор благодійності. Ми беремо на себе великі та навіть системоутворюючі теми — не найпростіші, не найяскравіші і не найпопсовіші. В секторі приватної благодійності існує великий виклик, адже ми не займаємося фандрайзингом — не створюємо ось цю магію, коли ти можеш прийти і одним дотиком пальця зробити добру справу. Наша магія трошки інша, але в ній дуже багато сенсу, сталості, думок про ефективність і того, що називають розум на благо. Це усвідомлена благодійна робота.
Є ще одна важлива роль, адже Фонд Ахметова — найбільша національна гуманітарна місія. Робота з гуманітарними проблемами — це, як правило, робота з табуйованими темами, з найменш захищеними та немедійними людьми.
Є.М.: У 2020-му Фонду Ріната Ахметова виповнилось 15 років. Давайте пройдемся по основним віхам: коли фонд був створений, які зміни відбулись за цей час? Адже я пам’ятаю, що свого часу він випустив багато зірок третього сектору.
Н.Є.: Організацію було створено в 2005 році як корпоративний фонд SCM, а в 2007 році він став приватним Фондом Ріната Ахметова. Команда, яка почала формуватися в 2007 році, була з фондом до 2014-го. Це був етап накопичення знань. Коли почалася війна, ми повністю сфокусувалися на гуманітарній складовій. Тому що для засновника фонду це був головний пріоритет. Ми тоді зберегли проекти, що були пов’язані з сімейними формами виховання.
Десять років тому ми вчили державу: для того, щоб дітей усиновлювали, потрібен сторітеллінг. Майбутні батьки хочуть бачити дитину, чути її голос. Потрібно, щоб була іскра. Тільки через наш портал за 10 років було всиновлено 10 000 дітей. Я сміливо можу сказати, що ми змінили культуру національного усиновлення.
Коли ми починали, це не було соціально схвальною практикою.
Зараз все інакше. Тепер це соціально схвальне рішення.
Круто, що з’явився нацплан, згідно якого до 2027 року немає залишитись інтернатів. Це культурологічна зміна. У нас більше не буде дітей, які живуть без сім’ї.
Є.М.: Згідно нашого дослідження, українці вважають, що благодійність має бути анонімною. Як ви гадаєте, чи має добро звучати голосно?
Н.Є.: В мене немає своєї думки, в мене є знання. І воно полягає в тому, що благодійність має бути публічною.
Тиха благодійність, на жаль, дуже сприятливий ґрунт для шахраїв. Благодійність як культура створює усвідомлення, що ти не один. Культура просити про допомогу, коли вона тобі насправді потрібна, без внутрішніх травм, без психологічного дискомфорту — це величезний виклик для України. Не можна повністю покладатися на сторонню допомогу, як і звалювати все на себе.
Вміння правильно оцінити ситуацію, власні сили, вміння брати відповідальність і паралельно просити допомогу там, де сам не впораєшся, — ось доросла поведінка. Саме тому благодійність має бути підзвітною, прозорою, зрозумілою і, значить, публічною.
Є.М.: Чи мають у благодійності працювати професіонали, як в бізнесі?
Н.Є.: На різних етапах розвитку сектору ситуація відрізняється. Але я вважаю, що благодійність “в довгу” — це професійна історія. Коли людина 15 років поспіль спрямовує на неї дуже великі суми, це означає, вона має знати, що насправді робить круті речі. Вона має бачити результат. Щоб показати зміни, треба порівняти, як було і як стало. Це абсолютно класичний менеджмент, що застосовується і до благодійності.
Більше про системну благодійність, масштабні виклики та мужні рішення у сфері — у розмові Євгенії Мазуренко та Наталії Ємченко.
Подкаст доступний тут:
YouTube
Apple Podcast
Google Podcast
Anchor FM