Системність та структурність притаманні бізнес-вумен Олені Борисовій скрізь — в тому числі у підході до благодійності. Про вміння ділитися та добрі справи як звичку, яку можна виховувати, рестораторка поговорила на Подкасті Великих Історій з Євгенією Мазуренко.
Євгенія Мазуренко: Розкажіть, будь ласка, чи займається ваша родина благодійністю?
Олена Борисова:
Благодійність — тонка тема, яка не кожному близька та зрозуміла, і я рада про це поговорити. Ми з чоловіком Дімою поділяємо думку, що кожна людина має ділитися з іншими незалежно від власного статка. Взагалі, це велике щастя та вміння — навчитися ділитися.
Батьки привчали мене до благодійності з дитинства. Ми жили неподалік від Будинку малюка. Я сортувала власні іграшки, дарувала частину мешканцям Будинку, а батьки пояснювали, чому це важливо робити. Завдяки цьому я не відчувала сум через віддані речі — навпаки, це взрощувало в мені бажання та вміння ділитися.
В нас з Дімою на двох шестеро дітей, ми очікуємо сьомого, і так само з раннього віку залучаємо їх до добрих справ: відвідуємо дитячі будинки разом, пояснюємо, чому це важливо. Така практика допомагає виховувати співчуття та майбутнє ставлення до благодійності, розуміти, що певні проблеми існують поруч, а тому ділитися, коли є така можливість, просто необхідно.
Є.М.: Як ви обираєте проекти до підтримки?
О.Б: Зазвичай роздивляємося всі запити, що надходять — у першу чергу ті, що стосуються їжі, бо ми займаємося саме цим: розвиваємо гастрономічну культуру та годуємо людей.
Що стосується фінансової допомоги, працюємо тільки з тими фондами та організаціями, яким довіряємо, де бачимо кінцевий результат. Направляти гроші в нікуди — це точно не наша методика, ми хочемо працювати з прозорими структурами та бачити, куди пішли кошти, яку проблему вони вирішили.
Є.М.: Чи можете навести приклад фондів, яким довіряєте?
О.Б: Багато років працюємо з Олею Кудиненко та фондом “Таблеточки”. В кожному ресторані маємо спеціальний десерт, і в меню чітко написано, що всі кошті від його продажу підуть у фонд, що підтримує онкохворих дітей.
Досвід нашої компанії чітко демонструє: благодійність має йти від душі, а заклики зробити добру справу не мають бути нав’язливими. Варто давати вибір — робити це чи ні. Нам важливо, щоб гість прийшов в ресторан, отримав смачну їжу і, як наслідок, поділився. Бо, за відгуками, коли заходиш в заклад, а тебе з порогу починають просити — такий підхід зазвичай отримує негатив.
З нашої практики, 30% гостей готові замовити благодійний десерт і таким чином підтримати фонд. Це відбувається у тому числі через те, що є довіра до ресторану та його власників.
Довіра це взагалі дуже важливий елемент ефективної допомоги. Ми працюємо з “Таблеточками”, підтримуємо “Кураж-Базар”, бо дуже давно знаємо Олю Кудиненко та Альону Гудкову.
Ось чому відомі люди створюють власні фонди або стають обличчям інсуючих ініціатив — до них вже є довіра.
Є.М.: які тематики ви для себе обираєте, коли йдеться про допомогу?
По-перше, все, що стосується їжі — такі запити підтримуємо майже завжди. Наприклад, вже шість років доставляємо їжу у військовий шпиталь, допомагаємо фонду “Життєлюб” пригощати обідами людей літнього віку у скруті.
Ще один приклад — фонд “Майбутнє України” Марти Левченко. У центрі “Мрія Марти” є кімната під нашим прізвищем, ми забезпечуємо мам з дітьми, які втекли від домашнього насилля.
Для себе вибрали пріоритет — допомога дітям, бо вони — це майбутнє країни. Ми віримо в цю країну, тому і місія нашого бізнеса — розвивати українську гастрономічну культуру. Ми не відкриваємо, скажімо, популярні грузинські ресторани, наш шлях — розвивати гастрономічну культуру власної країни, шукати українські продукти, проводити для цього ціли експедиції.
Ті лекції, які ми читаємо про ресторанний бізнес для майбутніх студентів, в тому числі випускників дитячих будинків, також направлені на те, щоб показати: не обов’язково їхати на заробітки до сусідніх країн, як багато хто робить — можна реалізуватися тут і зробити внесок у розвиток власної країни. Це, в принципі, теж благодійність, бо тут ми ділимося не фінансами, а знаннями.
Є.М.: Як правильно будувати стосунки благодійників і донорів, а саме бізнесу?
О.Б: По-перше, треба чітко розуміти, до кого ти йдеш, з яким питанням і в які часи. Якщо до мене зараз прийдуть і будуть просити мільйони — крім роздратування це нічого не викличе, бо треба розуміти, що середній бізнес, а особливо ресторанний, сильно постраждав від карантинних обмежень. Тобто, наразі наша благодійність це в тому числі — врятувати власну справу і зберегти робочі місця.
Є.М.: Як ви бажаєте, чи можна розповідати про власні добрі справи? Чи має добро звучати голосно?
О.Б: Тут кожен робить так, як відчуває. До певного моменту ми вважали, що благодійність любить тишу. Але коли ти стаєш біль-менш публічним, приходить розуміння: особистим прикладом можна надихнути інших робити щось подібно. Кричати всюду, кичитися чимось, писати про допомогу на всіх робочих ресурсах — точно не наш шлях, але коли нас питають чи запрошують у подібні ефіри — ми звісно розповідаємо.
Є.М.: Питання до вас як до людини з бізнесу. Як думаєте, благодійники мають бути професійними менеджерами?
О.Б: Звісно. Працівники фондів — це спільнота людей, які ефективно вирішують проблеми, а не просто весь час щось просять. Відповідно, це має бути дуже професійна команда, яка постійно навчається, переймає досвід інших країн. Я за крутий менеджмент. А він можливий, коли у сфері зайняті профі з хорошою зарплатою — тоді вони роблять хорошо справу.
А ще я вірю, що благодійність може бути модною, цікавою, бажаною — мені це ближче, ніж трагізм, від якого хочется емоційно захиститися. І щоб такі акції існували, в секторі також мають бути профі.
Більше про ефективність, цілі, важливість місії для кожної людини, родини, бізнесу та фонду — у Подкасті Великих Історій з Оленою Борисовою.
СЛУХАТИ:
Apple Podcast
Google Podcast
ДИВИТИСЯ:
YouTube