В українському суспільстві ставлення до бізнесу та багатства перестало бути лише питанням грошей. Результати дослідження Zagoriy Foundation показують цікаві дані: 79% українців визнають право заможної людини витрачати гроші на власний розсуд, всього 11% позитивно ставляться до благодійних ініціатив бізнесу, 53% вважають, що великі гроші зароблені нечесним шляхом. Як видно, суспільство не проти успіху, але глибоко сумнівається в тому, як його досягають.
Під час війни компанії та заможних людей почали оцінювати як за фінансовими результатами, так і за тим, наскільки вони помітні в суспільному житті, чи підтримують країну та як поводяться у складний період. Те, як суспільство сприймає успіх, багато говорить не тільки про економіку, а й про уявлення про справедливість, чесність і відповідальність.
Уявлення про достаток в Україні значно ширше за класичну асоціацію з великими доходами чи предметами розкоші. Дослідження показує, що українці розрізняють кілька рівнів матеріального добробуту — від базового комфорту до справжньої заможності — і кожен із них має власний зміст:
Такий розподіл показує, що між комфортом і багатством існує не тільки фінансова, а й психологічна межа. Комфорт — це стабільність і відсутність тривоги, достаток — можливість вибору та розвитку, а багатство — ресурс, який дає вплив, свободу та значно ширший спектр можливостей.
Ставлення українців до багатства складно назвати однозначним. Воно поєднує повагу до можливостей, які дають гроші, із помітною недовірою до способів їхнього отримання.
Найчастіше слово «багатство» асоціюється з можливостями (44%), комфортом (41%), свободою та владою (по 33%). Це показує, що багатство сприймається як ресурс, який розширює вибір і дозволяє жити менш залежно від обставин. Але поруч із позитивними асоціаціями з’являються корупція (36%), нечесність (20%) і несправедливість (17%). Таке поєднання демонструє характерну для українського суспільства подвійність: багатство визнають бажаним, але не завжди сприймають як результат чесних правил гри.
Це багато в чому пов’язано з історичним досвідом. Для частини суспільства великі статки асоціюються не тільки з працею чи підприємливістю, а й із доступом до влади або особливих можливостей. При цьому дослідження не показує тотального негативу: українці не відкидають ідеї фінансового успіху, а радше демонструють високий рівень критичності до його походження. Суспільство готове приймати багатство, якщо воно має зрозумілий і прозорий вигляд і пов’язане з працею чи користю для інших.
Очікування українців від бізнесу сьогодні значно ширші, ніж просто створення товарів чи послуг. Компанії сприймаються як повноцінні учасники суспільного життя, від яких чекають конкретного внеску — і економічного, і соціального. У цьому сенсі вже недостатньо просто показувати прибутковість, щоб отримати довіру.
Найбільш очевидні очікування залишаються базовими: створення робочих місць, стабільна виплата зарплат і чесна сплата податків. У контексті війни до цього додається підтримка армії, ветеранів і постраждалих від бойових дій. Для багатьох це частина «нормальної» поведінки великої компанії.
Дослідження показує помітний розрив між очікуваннями та реальністю. Найяскравіший приклад — чесна сплата податків: 53% вважають це обов’язком бізнесу, але лише 23% вважають, що він цей обов’язок виконує. Схожа картина з підтримкою оборони та ветеранів: 50% очікують, але бачать її в реальності лише 37%. Найкраще бізнес справляється зі створенням робочих місць — це помічають 52%, хоча очікують 59%. Тобто навіть у тому, що видно щодня, залишається відчутний дефіцит.
Цей розрив підсилюється загальним скепсисом щодо мотивів компаній. Більшість українців, почувши про добрі справи бізнесу, реагують або нейтрально (31%), або сприймають це як піар (33%). Лише 11% вірять і підтримують такі повідомлення. Поряд із цим 44% вважають бізнес частиною спільної справи, яка допомагає країні, тобто скепсис не тотальний, але поки що великий. Реальні ініціативи не конвертуються автоматично в довіру до бізнесу: аудиторія зустрічає їх із підозрою або байдужістю.
У результаті формується модель так званої «умовної довіри». Українці не відкидають бізнес як інститут, але готові довіряти лише там, де бачать прозорість, послідовність і відчутну користь для суспільства.
Соціальна активність бізнесу в Україні загалом сприймається позитивно, але сама по собі вона не гарантує довіри. Для українців важливий не тільки факт допомоги, а й те, як вона реалізується.
Одна з ключових вимог — відсутність демонстративності. Анонімна благодійність отримала середній бал 3,8 з 5 за шкалою прийнятності. Публічне висвітлення з акцентом на особисту роль оцінюється значно нижче — 2,7 бала, а демонстративне споживання — лише 2,5. Суспільство чітко розрізняє допомогу як цінність і допомогу як самопросування. Гучні заяви в масовій свідомості часто асоціюються з PR.
Поряд із цим українці очікують конкретики та підтверджень. Головний чинник довіри до благодійності бізнесу — факти, цифри і звіти: їх називають 47% респондентів. На другому місці — реальні історії людей (41%), на третьому — прозорість із підтвердженням незалежними джерелами (37%). Відсутність політичних мотивів важлива для 32%, співпраця з волонтерами або фондами — для 25%. Тобто суспільство хоче не просто бачити звіти, а й переконатися, що за благодійністю немає прихованих інтересів.
Важливо, що благодійність не сприймається як «індульгенція» для бізнесу. Якщо компанія допомагає армії чи громаді, але відома своїми «сірими» схемами, 46% українців прямо кажуть, що допомога не виправдовує нечесності. Лише 18% вважають, що головне — сам факт допомоги незалежно від того, як зароблені гроші. Соціальна активність не компенсує репутаційних проблем і може навіть погіршити сприйняття компанії, якщо виглядає як спроба відвернути увагу від непрозорих практик.
Попри критичність і скепсис, українці не заперечують право на багатство. 79% погоджуються: якщо заможна людина чесно сплачує податки, вона має право витрачати гроші на власний розсуд. Суспільство не намагається контролювати спосіб життя багатих — але очікує дотримання базових правил гри. Водночас віра в те, що великий капітал можна сформувати чесно, залишається обмеженою: середній бал оцінки чесності збагачення — лише 2,3 з 5, а 53% дають негативну оцінку. Це один із ключових факторів, який стримує готовність цілком довіряти бізнесу.
Один із найцікавіших результатів дослідження — те, що ідея справедливості не зникає із суспільного запиту. Лише 19% українців є відвертими фаталістами, які вважають, що справедливості немає і не буде. Натомість 46% переконані, що до неї треба прагнути, а 35% — що вона існує і за неї варто боротися. Саме ці люди формують найвищі очікування до бізнесу.
Соціальна відповідальність компаній стає частиною нової етики. Бізнес оцінюють як за продуктами чи послугами, так і за поведінкою в кризових ситуаціях. Лише 8% вважають внесок бізнесу в життя громади достатнім, тоді як 51% визнають його частковим із чітким запитом «міг би більше». Від бізнесу очікують не епізодичної участі, а системної присутності.
Питання полягає не стільки в тому, чи довіряють українці бізнесу, скільки в тому, за яких умов ця довіра можлива. Відповідь, яку фіксує дослідження, досить конкретна: довіра з’являється там, де економічна ефективність поєднується з прозорістю, а соціальна активність — із реальними результатами.
