«Допоможи ближньому і тобі воздасться», — соціологічні опитування демонструють, що українці цілком не проти дотримуватися цієї біблійної заповіді. Але водночас слідують їй не в повній мірі.
Що ж стримує благодійність в Україні? Хто в цьому винен і що з цим робити? Відповідаємо разом із Євгенією Мазуренко, директоркою Zagoriy Foundation.
Основних факторів, що стримують благодійність в Україні, декілька: брак ресурсів, недовіра до фондів, неможливість побачити результат допомоги та помірний рівень культури благодійності. Пропонуємо роздивитися їх уважніше і розібратися, як змінювати ситуацію на краще.
Рівень доходів населення є об’єктивним чинником, який в умовах перманентної кризи (війна на сході та економічний занепад держави на фоні пандемії коронавірусу) стримує розвиток благодійності в Україні. Адже чим нижче прибуток населення та бізнесу, тим менше ресурсу вони можуть виділити на підтримку інших.
Дослідження «Мотивація та благодійність або чому українці роблять добрі справи?» підкріплює цю тезу цифрами: чим вище прибуток респондента, тим частіше він надає благодійну допомогу в усіх можливих формах. До 60% респондентів з високим рівнем доходу долучалися до благодійних практик фінансово. У групі тих, ций статок є середнім або нижче середнього, цей показник сягає лише 25%. Загалом 51% опитаних назвали брак фінансів основною причиною утримання від благодійних практик.
У той же час, фінансова допомога в нашій країні є найбільш популярною формою благодійності — за результатами дослідження, 88% опитаних мають досвід надання грошової пожертви.
Підтримку інших часом або, скажімо, безкоштовними професійними послугами більшість людей взагалі не вважають формою благодійності. Саме тому один із важливих напрямків розвитку культури благодійності — створення інформаційного поля та комунікаційного тренду, завдяки якому в суспільстві формується думка: допомагати іншим можна не тільки фінансово, але й послугами, ресурсами (їжа, речі першої необхідності) та волонтерською роботою.
Недовіра є вагомою причиною відмови від благодійних практик - так вважають 41% респондентів дослідження «Мотивація та благодійність або чому українці роблять добрі справи?». Вона виникає не тільки через шахраїв. Подекуди навіть порядні організації втрачають довіру чи працюють на негативний імідж третього сектору, оскільки не вважають за необхідне вчасно надати публічну прозору звітність про свою діяльність.
Публічні звіти, комунікація через медіа — інструменти, які треба використовувати, щоб зміцнювати довіру до благодійності в країні.
Понад чверть українців, 28%, стверджують, що їх демотивує неможливість побачити результат допомоги. Згідно з вищезазначеним дослідженням, емоційне задоволення є потужним стимулом долучитися до благодійних практик. Брак звітності веде до браку емоційного задоволення, оскільки люди просто не знають, яку користь принесли їх внески.
Згадуючи про емоції, не можна не брати до уваги раціональну мотивацію: часто люди долучаються до благодійних практик тому, що вважають - це гарантує їх можливість також отримати допомогу у разі потреби. Цікавий момент: 7% респондентів займаються благодійністю через почуття патріотизму. Тобто, добрі справи — їх внесок у розвиток країни і розбудову суспільства навколо.
Хоча культурні шаблони поступово змінюються, і українці все більш активно долучається до добрих справ, третій сектор все ще відчуває брак професіоналів, які могли би якісно працювати над поширенням культури благодійності та формувати в суспільстві здорову звичку допомагати іншим. Для покращення ситуації в тому числі потрібно налагодити сталу співпрацю між третім сектором, державою, медіа та бізнесом.
Отже, підсумуємо і назвемо три вагомі чинники, які треба брати до уваги, розвиваючи культуру благодійності в Україні.
