Олександр та Катерина Акименки: «Наша програма дала людям можливість повірити, що Стенфорд досяжний».
Гостями нового випуску Подкасту Великих Історій стали засновники Standford`s Ukrainian Emerging Leaders Program Олександр та Катерина Акименки.
Євгенія Мазуренко: Ви їздили у Стенфорд навчатися, а після вирішили заснувати власну програму для стипендіатів. Розкажіть про це.
Олександр Акименко: Так, в 2015 році ми дійсно поїхали навчатися до Стенфордського університету на рік. Працюючи журналістом, я декілька років подавався на медійну програму, яка називається The John S. Knight Journalism Fellowships. На третій рік я пройшов, і ми разом з дружиною поїхали вчитися. Під час навчання познайомились з професором Майклом Макфолом, який очолює у Стенфорді the Freeman Spogli Institute. У його підпорядкуванні знаходиться багато різних центрів, що займаються вивченням демократії, міжнародних відносин, дипломатії, міжнародної безпеки. Знаючи контекст подій в нашій країні, Майкл запитав, чим він може допомогти. Тож ми запропонували йому створити освітню програму для українців. Майкл познайомив нас з колегою Френсісом Фукуямою, який на той час мав партнерські стосунки з Україною і був науково зацікавлений у країнах, які пережили революцію. Френк зазначив, що Україна чи не найбільш заслужила мати освітню програму в Стенфорді.
Єдиною перепоною до реалізації був бюджет, адже привезти у Стенфорд на рік навіть одного стипендіата дуже дорого. Отож ми мали знайти тих, хто допоможе профінансувати програму. Повернувшись в Україну в 2016 році, ми відправились на пошуки.
Катерина Акименко: Треба зауважити, що на момент народження ідеї програми ми вже десь півроку прожили в США в середовищі, де немає кордонів, лімітів і якоїсь думки про те, що неможливо здійснити власну мрію. Хотілося, щоб якомога більше українців також мали доступ до цих ресурсів та до спілкування з людьми, що мають певний надихаючий спосіб мислення. Після цього можна мріяти сміливіше, повернутися в Україну і реалізовувати тут проекти на інших рівнях.
О.А.: Наша програма — в першу чергу не про навчання, а про досвід спілкування з середовищем, яке є в Кремнієвій долині, в університеті. Це надзвичайно потужна спільнота відкритих, розумних, цікавих людей, які дуже часто є носіями проривних ідей.
Ми тоді визначили декілька категорій людей, які потенційно можуть бути розглянуті на позиції стипендіатів. Склали чотири портрети: перший — люди з дипломатичним бекграундом і досвідом для представництва України на міжнародному рівні; другий — підприємці; третій — NGO-активісти, люди, які працюють в недержавному секторі; четвертий тип — policy-makers, ті, хто працює в державних органах.
К.А.: саме ці чотири портрети формують міжнародний імідж країни.
О.А.: Під час фандрайзінгу першим, хто відгукнувся, став Western NIS Enterprise Fund. Вони були готові нас підтримати, якщо знайдемо ще декількох партнерів. Другою людиною став Святослав Вакарчук. Він був натхненний власним досвідом в Yale і також був готовий надати підтримку. Святослав познайомив нас з Томашем Фіалою (Dragon Capital). В перший рік фінальним партнером в цій програмі виступив Рустем Умєров і його фонд Astem Foundation.
Є.М.: А про які суми ми говоримо, щоб можна було приблизно розуміти?
О.А.: Щоб фінансувати перебування одного стипендіата з родиною протягом року у Стенфорді, потрібно близько $120 000. Адже в основному стипендіати приїжджають з сім’ями — чоловіком/дружиною та дітьми.
Є.М.: Тобто програма покриває все: навчання, проживання, переліт, школи/дитячі садочки?
О.А.: Програма покриває стипендію і переліт. Оскільки участь беруть дорослі люди, то вони самі повинні знайти помешкання. І від того, яке саме житло вони знайдуть, залежить, скільки коштів залишиться на інші потреби. Отже, ми покриваємо тільки стипендію.
Багато хто дивувався, що більшість зібраних для програми грошей не американського походження.
Є.М.: Розкажіть про перспективи росту. Зараз кожного року є троє стипендіатів. Чи може їх бути більше і від чого це залежить — від рішення Стенфорду чи від фінансування?
К.А.: Впливають обидва аспекти. За останні два роки ми би могли збільшити кількість стипендіатів. Але пропускна здатність Стенфорду цього не дозволяє. Крім того, Стенфорд — дуже децентралізована установа. Кожного року, коли ми приїжджаємо і бачимось з Майклом Макфолом, він питає: “Ви ж розумієте, що ваша програма взагалі не повинна була б існувати?”. Вона існує проти всіх правил Стенфорду.
О.А.: Мається на увазі, що Стенфорд не може собі дозволити відкрити програму для кожної окремо взятої країни у себе на кампусі. Можливо надалі ми зможемо її якось розширити на регіон. Але наразі у нас є домовленість на п’ять років роботи в такому форматі.
Є.М.: Ви ще не заснували громадську організацію?
О.А.: Ми поки що спеціально її не засновуємо, оскільки Стенфорд працює від свого імені. Якщо говорити на інструментальному рівні, то всі філантропи і донори мають відносини не з нами, а напряму зі Стенфордом. Всі внески роблять на рахунок Стенфорда, університет у свою чергу виплачує стипендії зі свого рахунку. Все робиться абсолютно офіційно і прозоро.
Як потрапити до Стенфорду, заснувати освітню програму і відправляти найкращих українців на навчання до престижного американського університету?
Більше про це — у розмові Євгенії Мазуренко з подружжям Акименків.
Подкаст доступний на платформах:
YouTube
Apple Podcast
Google Podcast
Anchor FM